Знай своїх героїв. Рейтинг «Статусу»

Микола Круць

Народний депутат України (фракція «Наша Україна»), голова підкомітету з питань трубопровідного транспорту Комітету ВР з питань транспорту i зв’язку.

Народився у 1952 році в селі Вікно Городенківського району Івано-Франківщини. Закінчив Чернівецький індустріальний технікум, Львівський політехнічний інститут. Працював слюсарем на Миколаївському цементно-гірничому заводі.

З 1974 року Микола Круць — на Івано-Франківському цементно-шиферному комбінаті. Був на цьому підприємстві оператором, інженером, заступником керівника цеху. У 1988 році трудовий колектив обрав пана Круця директором заводу. З 1999 року — голова правління ВАТ «Івано-Франківськцемент». Крім політики, якою Микола Круць займається з 2002 року (з першого депутатства), він є відомим на Прикарпатті благодійником, членом ради меценатів Фонду Короля Юрія.

За інформацією із неофіційних джерел, минулорічні політичні «розклади» свідчать про те, що нині Микола Круць є найвпливовішим політиком Прикарпаття, його ще називають своєрідним «сірим кардиналом» Івано-Франківщини.

Ігор Єремеєв

Співвласник груп компаній «Континіум», «Континіум-Траст», «Західна нафтова група».

Ігор Єремеєв народився в 1968 році в селі Острожець, що на Рівненщині. Після завершення навчання у Рівненському ДТУ за спеціальністю «Промислове та цивільне будівництво» очолив МПП «Континіум», яке за ці роки перетворилось на багатогалузеву групу компаній, що веде свою діяльність переважно на території Волинської, Рівненської та Львівської областей.

З1 березня 2002 року обраний народним депутатом України по Маневицькому виборчому округу (Волинська область) від блоку партій «За єдину Україну! «. Очолював депутатську фракцію Народної Партії у ВР. Перший заступник голови Народної Партії.

Після перемоги Віктора Ющенка мав очолити спостережну раду ВАТ «Укртранснафта», чого не сталося, в тому числі через конфлікт з тодішнім міністром юстиції Романом Зваричем навколо реекспорту нафти.

Був одним з найголовніших фінансових донорів виборчої кампанії блоку «Ми» Володимира Литвина, очолював його виборчий штаб. Після разючої поразки на виборах 2006 року був вимушений продати значні контрольовані ним активи. Зокрема, пакет акцій НПЗ «Галичина», великі пакети шести обленерго. Тим не менше, «Статус» небезпідставно вважає, що Ігор Єремеєв продовжує залишатись одним із най­впливовіших людей Західної України.

Юрій Андрухович

Відомий за кордоном і в Україні поет, прозаїк, есеїст, перекладач.

Народився в 1960 році у Станіславі (нині — Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові та Вищі літературні курси при Літературному інституті у Москві. Служив у війську, працював у відділі поезії часопису «Перевал», був співредактором часопису «Четвер», нині редагує часопис «Потяг 76». Автор декількох популярних збірок поезії та романів, лауреат багатьох літературних премій та стипендій. Один із небагатьох українських літераторів, які примудряються власною творчістю пристойно заробляти на життя.

На погляд редакції «Статуса», Юрій Андрухович найбільше відзначився у березні 2006-го року своїм виступом під час вручення йому Лейпцизької книжкової премії. У своїй промові літератор, крім низки традиційних для подібної ситуації подяк, м’яко і аргументовано виклав дуже особисті претензії до європейських можновладців за їх упереджене ставлення до України. Аудиторія аплодувала стоячи.

З промови Юрія Андруховича з нагоди отримання Лейпцизької книжкової премії «До європейського порозуміння»

«…Я звертався приблизно так, що хотів би виразно почути з Європи, що вона чекає нас, що вона не може без нас, що Європа без України не відбудеться в усій своїй повноті. Нині остаточно підтверджується: просив занадто багато.

Із того часу минуло 15 місяців, з яких дві третини я прожив серед вас. Тобто — дозволю собі сарказм — у Європі. За цей час я погодився на десятки інтерв’ю, публічних дискусій, «круглих столів» і ще десятки літературних читань. У цих виступах значною мірою перетворився на ретранслятора однієї не такої вже й абсурдної ідеї — про те, що й ми в Європі. Останні чотири слова є цитатою, сформульованою наприкінці ХІХ століття, 110 років тому. Цими словами публіцист, есеїст і перекладач Іван Франко хотів привернути увагу мислячих європейців до нестерпно аутсайдерської ситуації українців Галичини та загалом українців як таких. Це доволі болісна формула, ви лише вслухайтеся: і ми в Європі. Це волання в пустелі.

Так-от, минуло 110 років, а потреба в ретрансляції цього гасла так і не відпала — радше навіть загострилася. Тож я й намагався за кожної нагоди говорити про це, оскільки для мене життєво важливою є ваша допомога тій самій проклятій країні, мовою якої мені випало писати й освідчуватися. І ця допомога не була б чимось фантастичним, вона полягала б лише в одному — не формулювати речей, які вбивають надію.

Як виявилося, всі ті десятки моїх виступів пішли намарне. Мабуть, я говорив надто невиразно й тихо. Європейського порозуміння не відбулося…»

Богдан Шиба

Жодна з чиновницьких посад, які обіймав нинішній луцький міський голова, напевне, не буде йому такою дорогою. По-перше, під час виборчих перегонів він безповоротно пішов із посади першого заступника голови ОДА. По-друге, на крісло мера посягали, окрім нього, ще 13 кандидатів, від яких майбутньому голові добряче діставалося на горіхи, а найбільше від одного з однопартійців. Вирвавши перемогу (яку місяць доводив у судах) у свого попередника з різницею більше 700 голосів, Богдан Шиба обіцяє не мстити. Діяльність у новій іпостасі Шиба почав не з перестановки меблів у кабінеті, а зі зміни структури апарату виконкому, розділивши її на департаменти. Найбільшим ворогом волинян Богдан Шиба оголосив корупцію у питаннях землі, оренди комунального майна, ЖКГ та доріг. На заваді його планів і репутації стала аварія, у якій загинуло чотири юнаки, а луцький голова отримав значні травми. Подробиці ДТП довго були на вустах недоброзичливців. Всім на зло Богдан Шиба повернувся у міськвиконком… на милицях.

У грудні Луцьк, першим серед обласних центрів, отримав міжнародний сертифікат якості ІSO 9001.

Андрій Садовий

Міський голова Львова, член партії «Наша Україна». Людина, яка за третім разом вступила на пост «керманича міста» і, після непростих виборів, надалі зберігає підтримку більшості громади Львова. Рейдування мером тих чи інших міських об’єктів (шкіл, садочків, лікарень і т.   д.) сприяє утримуванню на доволі високому рівні популярності серед звичайних мешканців.

Андрій Садовий також зумів знайти спільного ворога для львів’ян і таким чином хоча б в одному питанні поєднати політичних опонентів (таким ворогом було обрано підприємців, які займалися свавіллям на ринку гральних автоматів і фактично ігнорували більшість норм закону).

На відміну від свого попередника, Садовий може похвалитися і підтримкою депутатів міської ради, які, створивши департаменти замість управлінь, свідомо зміцнили самостійність мера в управлінні міською господаркою.

Найкращим у цьому році для Андрія Садового є народження третього сина Тадея. Що ж до роботи, то — «Багато чого робили самі львів’яни, а я просто взяв на роботу розумних львів’ян», — зазначає міський голова Львова.

Теодор Дяків

Голова Асоціації платників податків Львівщини, співзасновник Громадського форуму Львова, асоційований член ГО «Комітет підприємців Львівщини», депутат львівської міськради. Людина, яка намагається захистити мешканців Львова від незаконно прийнятих рішень виконавчих органів міста.

Зокрема у грудні 2006 року, за участю Дяківа, суд визнав незаконними рішення міського виконкому Львова щодо встановлення тарифів на послуги ЖЕКів та водопостачання і водовідведення. Менш відома львів’янам, проте беззаперечно корисна підприємцям є «боротьба» Дяківа із податковою та митницею. Податківці вже не раз у суді визнавали свою неправоту, а львівські митники навіть прислухаються до його думки.

Сам «борець» вважає, що найважливішим у роботі у суспільному житті цього року є надання публічності щодо незаконних рішень органів місцевого самоврядування. «Львівські міські посадовці нічого про закон чути не хочуть, — каже Теодор Дяків, і додає, — панує повний правовий нігілізм…».

Теодор Дяків: «Я цілком підтримую позицію Андрія Садового щодо намагань врегулювати ринок грального бізнесу, зокрема йдеться про виконання норми закону щодо недопущення неповнолітніх до азартних ігор, ігрових автоматів тощо. Також підтримую рішення щодо стадіону «Україна», усім давно відомо, що футбол у наші часи — це бізнес… Більше нічого позитивного від нього не бачу».

Петро Порошенко

Народний депутат України Петро Порошенко вже декілька років входить до двадцятки найвпливовіших людей України.

Народився у 1965 році в місті Болград Одеської області. Закінчив факультет міжнародних відносин і міжнародного права Київського університету імені Шевченка, служив в армії, активно займався дзюдо і вільною боротьбою. Працював асистентом, аспірантом в Інституті міжнародних відносин і міжнародного права Київського університету.

Пізніше зумів застосувати теоретичні знання на практиці, за 1990-ті

роки дійшовши від підприємця до керівника кондитерського концерну «Рошен». До складу концерну входить і Вінницька кондитерська фабрика.

У 1998 році Петро Порошенко вперше був обраний народним депутатом України від Вінницького виборчого округу № 12. У 2001 році став керівником виборчого штабу блоку «Наша Україна». За списком «НУ» обирався народним депутатом у 2002 і 2006 роках. Очолював парламентські комітети з питань бюджету (2002  – 2005) та фінансів (з 2006). З 2004 року — заступник керівника штабу коаліції «Сила народу», один із керівників партії «Наша Україна».

Після останніх подій (звільнення з посади секретаря РНБОУ, перехід в опозицію, криза в партії «Наша Україна») експерти стверджують, що пан Петро дещо втратив позиції у столиці. Але не на заході України.

Василь Вірастюк

Один із найсильніших чоловіків планети, майстер спорту міжнародного класу з легкої атлетики, стронгмен Василь Вірастюк народився у 1974 році в Івано-Франківську. Там же закінчив середню школу і технікум фізичної культури. Служив в армії, працював тренером з легкої атлетики та водієм-охоронцем у львівській компанії «Концерн Гал­нафтогаз». Успішно займався спортом (штовхання ядра), був у складі збірної команди України з легкої атлетики.

З 2000-го року Василь Вірастюк займається силовим багатоборством «Strongestman». За цей час переміг у багатьох турнірах особисто та у складі української команди богатирів. У листопаді 2006 року завоював третє місце на чемпіонаті світу «IFSA Strongman World Championship» в Ісландії.

Також у минулому році Василь Вірастюк запам’ятався українським глядачам своїм виступом у телевізійному шоу «Зірковий дует». На думку редакції, дует Ані Лорак — Василь Вірастюк був найкращим.

Тимофій Гіренко

Генеральний директор будівельного концерну «Поділля» народився у 1955 році в селі Супрунівка Немирівського району (Вінниччина). Закінчив Немирівський будівельний технікум, Київський інженерно-будівельний інститут, за фахом — інженер-будівельник. З 1990 року — директор БМУ-3, а з 2005-го — генеральний директор концерну «Поділля».

У 2004 році за підтримки холдингової компанії «Київміськбуд» у Вінниці розпочали будівництво житлового району «Поділля» на 4592 квартири загальною площею 309,4 тисячі кв. м. Проект включає в себе і будівництво чотирьох дитсадків, школи, магазинів, аптеки, поліклінік, відділення зв’язку, перукарні та інших об’єктів.

Нині сума інвестицій концерну «Поділля» у соціальну сферу Вінниці становить 85 млн. грн. Концерн віддає місту 10  % введеного в експлуатацію житла. За 2006 рік обсяг виконаних будівельно-монтажних робіт досяг 168 млн. грн. У концерні «Поділля» працює 1600 робітників із середньою зарплатою від 2100 до 3000 гривень.

Володимир Гунчик

З ім’ям голови наглядової ради ВАТ «Автомобільний завод «Богдан», віце-президента корпорації «Богдан» Володимира Гунчика пов’язане відродження ЛуАЗу. Завод стрімко нарощує потужності і виходить на зарубіжний ринок.

Початок 2006-го ознаменувався без­прецедентним серед українських автомобілевиробників розміщенням восьмивідсоткового пакета акцій компанії на закордонних ринках. Їх стали купувати європейські й американські інвестори. На початку квітня на автозаводі презентували перший етап нової автобусної програми — створення у Луцьку виробничих потужностей із випуску середніх, великих, надвеликих автобусів і тролейбусів (майже півтори тисячі щорічно).

Корпорація «Богдан» інвестувала в необоротні активи майже 500 тисяч гривень, а у 2007 році заплановано більше мільярда. У центрі всіх цих позитивних змін є Володимир Гунчик, якого ще на початку року визнано одним із найкращих топ-менеджерів України.

Борис Возницький

Директор Львівської галереї мистецтв, мистецтвознавець, академік, хранитель давнини. Людина, внесок якої у збереження та відтворення історичної культурно-мистецької спадщини Львівщини на сьогодні є фактично неоціненним. Нині Борис Возницький особливо опікується замками «золотого кільця» Львівщини — Олеським, Золочівським, Підгорецьким, та планує роботу над реконструкцією Свірзького замку.

Справжнім досягненням минулого року пан Возницький вважає майже завершену роботу над Золочівським замком. «Сьогодні вже майже готові експозиції Великого палацу, і раніше запрацював палац східного мистецтва (єдиний в Україні. — Ред.), будуються укріплення, мости, одним словом, можна сказати, що робота виконана на 90  %…» — зізнає­ться невтомний академік.

Олег Чернецький

Не зважаючи на поразку у боротьбі за пост міського голови, луцький підприємець Олег Чернецький аж ніяк не схожий на переможеного. До виборів більшість хіба знали про Чернецького-власника магазинчиків, декорованих справжнім мармуром, що виникають, як гриби, у центрі Луцька. А виявилося, що Чернецький і церкву на рідній Хмельниччині за власний кошт збудував, і майстер спорту з самбо і дзюдо, і ретро-автомобілями всерйоз захоплюється.

Будучи не зовсім публічною людиною, Олег Чернецький, між тим, зробив усе, щоби принаймні його знали. А заодно — політичну силу, з якою він себе ототожнював, — Партію Патріотичних сил Зінченка, яка до парламенту не потрапила. Залишки агіток з фото кандидата і гаслом «Збудуймо місто разом» і нині вицвітають на стовпах Луцька. Самбіст Чернецький вміє програвати достойно. Після реклаксаційної паузи (нею стала поїздка у США) з новими силами він кинувся у бізнес. Пан Олег, придбавши кілька не останніх луцьких кафе і відкривши нічний клуб «Черрі» (кажуть, бажаючи таки увіковічнити своє прізвище), схоже, всерйоз взявся переплюнути всіх інших рестораторів. І навіть після зміни влади (кажуть, Чернецький мав повне порозуміння з колишніми чиновниками в місті) він лишається тим, хто вміє і може бути непомітно впливовим.