Американська мозаїка. Вашингтон і передмістя

На питання «Яка вона — Америка?» однозначною може бути лише відповідь — різна. Це, напевно, єдине, що можна стверджувати впевнено. Решта завжди буде надто суб’єктивним, однобоким. І немає різниці, скільки разів ти туди з’їздив, чи скільки років прожив. Можна достеменно пізнати життя якогось окремого міста, штату чи навіть регіону, але це буде лише один чи декілька фрагментів різнобарвної мозаїки, відомої у світі під назвою США.

Відповідно й сприймають Америку кожен по-своєму. Хтось бачить охайні дороги і міста, працездатність і толерантність їх мешканців. Дехто зауважує небезпеку життя в емігрантських районах, гігантські порції у фаст-фудах чи жахливо округлі фігури на вулицях. Декому важко відділити уже давно брендовану американську посмішку від бомбардувань на Балканах чи війни в Іраку. Утім, це теж — Америка…

Нещодавно кореспонденту «Статусу» пощастило протягом місяця «накрутити» декілька тисяч кілометрів по США. Невелику частину результату ви бачите нині. І не варто сприймати цей фоторепортаж, як путівник чи інструкцію, — знову таки, це лише один із мільйонів поглядів на чужу країну. Автор не  претендує на об’єктивність.

У кадрі — Вашингтон.

У межах міста Вашингтон (або округу Колумбія — це, в принципі, одне і те саме) живе трохи більше півмільйона мешканців. Але з передмістями — декілька мільйонів. Округ невеличкий. Образно кажучи, крок вліво — штат Вірджинія, крок вправо — Меріленд. Мешканці столиці на питання про місце проживання відповідають коротко: «Ді-Сі» (DC, District of Columbia), аби не плутали з однойменним штатом Вашингтон (північний захід США).

Пам’ятник Аврааму Лінкольну в однойменному меморіалі. Кажуть, що скульптор намагався показати багатогранність характеру американського президента. Правий бік (рука-нога) — розслаблений і вільний. Це ніби має свідчити про відкритість і демократичність Лінкольна. Зате зліва (зверніть увагу, рука стиснута в кулак, нога зігнута в коліні) — зібраний і жорсткий. Напевно, Президент і не може бути іншим…

Цікавими є також меморіали президентів Вашингтона, Джеферсона, Рузвельта, центр імені Кеннеді.

Вашингтон з оглядового майданчика Старої Пошти. Місто, засноване в 1791 році саме як столиця США, цілком відповідно має столично-імперський архітектурний стиль. Граніт, мармур. Парки, сквери. Широкі чисті вулиці. Багато державних установ і офісних центрів з обов’язковою охороною у вестибюлях. Охоронці аж надто ввічливі, але роботу знають…

До речі, перший «будиночок» зліва — штаб-квартира ФБР.

Вашингтон має десяток великих авеню: Пенсільванія, Массачусетс, Незалежності, Конституції… Інші вулички позначені літерами або цифрами. Отже, наприклад, великі цифри над входом до якогось будинку (візьмемо — 1405), не означають, що цій споруді понад 600 років. Дві цифри — номер вулиці, дві — номер будинку. Зручно.

Вночі будь-якими вулицями можна ходити спокійно — це вигідно відрізняє столицю від багатьох інших великих міст. Перед сучасно-величними офісними центрами на лавочках у непоганих туристських спальниках сплять бомжі. Поліція їх не чіпає — вони не порушують законів і є вільними людьми у вільній країні.

Пенсільванія-авеню розрізає столицю майже навпіл. На одному боці — Капітолій, найвища споруда столиці. Будувати вище просто заборонено. Тому у Вашингтоні немає хмарочосів. Іншим боком авеню виходить у район Джорджтаун — там живуть найбагатші та найвпливовіші американці і розташовані майже всі посольства. Українське — теж.

Правильно, це і є Білий Дім. Цей бік — для туристів, які тут фотографуються майже цілодобово. Зазвичай дещо збоку пильнує двійко поліцейських.

Справа видно намет всеамериканської громадської організації, що таким чином протягом 25 років бореться за всесвітню заборону ядерної зброї. Пікетники міняються, але будь-коли біля намету хтось є.

Фото з Національного природничого музею. Він належить Смітсонівському Інституту, як і ще більше десятка музеїв. Вхід до цих закладів безкоштовний. Гідів немає — вони не потрібні: кожен експонат має інформативну табличку. Фотографувати можна все.

Англійський граф Джеймс Смітсон у XIX столітті віддав свій спадок урядові США з умовою, що ці гроші використають на безкоштовну просвіту простих американців. Нині Національні Смітсонівські музеї (художня галерея, історичний, повітроплавання і аеронавтики, індіанський, інші) — найпопулярніші туристичні об’єкти столиці.

Музей повітроплавання і аеронавтики. Від перших літаків до надсучасних космічних кораблів.

«Джиневра» Леонардо да Вінчі — перлина Національної галереї мистецтв. На відвідування цього музею варто витратити цілий день — не пошкодуєте. У галереї зібрана величезна колекція творів мистецтва: від класики до надсучасних інсталяцій.

П’ятниця, вечір. У сквері генерала Фарагута виступає якась драйвова блюз-банда. Виконання — професійне, публіка — в захваті. Різні поважні топ-менеджери і чиновники, дуже стримані на роботі і за поводженням, і за  дрес-кодом, познімали піджаки та взуття, розташувалися на траві, танцювали і підспівували. Атмосфера доброго свята. Алкоголю публіка не вживала — це дозволено або в ресторані, або вдома. Те саме стосується й пива. Нетерплячі ставлять пляшку з пивом у пакет і п’ють, сидячи на лавці в парку. Все просто: пити — можна, демонструвати пляшку — ні.

Маунт Вернон (штат Вірджинія). Маєток Джорджа Вашингтона, який належав йому з 1754-го до смерті у 1799 році. Цим об’єктом (чималим туристичним комплексом) опікується Асоціація жінок «Маунт Вернон» — найстаріша в США організація, що займається збереженням історичних пам’яток. Бути у складі цієї асоціації — честь, тут зайняті поважні й дуже небідні леді.

Комплекс складається з інформаційного та освітнього центрів, особняка, мавзолею Вашингтона, господарських споруд, парку. Фотографувати можна всюди, крім особняка. Цікаво, що у кожній кімнаті будинку Вашингтона є гід, який безперестанку розповідає гостям свою частину екскурсії. Напевно, ці «живі програвачі» вдома взагалі не  розмовляють…

Містечко Харперс Феррі (штат Західна Вірджинія) — музей під відкритим небом. Тут майже все збережено у стилі середини XIX століття. Мешканців, звичайно, немає. Відчуття — ніби потрапив на  150 років назад. У кожному будинку (а їх більше 40 — крамниці, готелі і т.д.) туристів зустрічають працівники заповідника, одягнені в історичні костюми, — розповідають про тогочасне життя.

В 1859 році за півтора року громадянської війни відомий борець проти рабства і, взагалі, революціонер Джон Браун зі своїми синами і прихильниками захопив тутешній арсенал. Це була його не перша радикальна акція, але цього разу — невдала. Повстанці два дні відбивалися від урядових військ. Всі загинули. Пораненого Брауна захопили у полон, судили і повісили. В історії він залишився героєм, але, за нинішніми мірками, подібні методи боротьби за високі ідеали цілком можна назвати терористичними.

Біля Харперс Феррі зливаються річки Потомак і Шенандо. Тут часто сплавляються туристичні групи. Місцеві качки на туристів уваги не звертають — вільні качки у вільній країні.

Харперс Феррі. Крамниця господарських товарів. На фото — ніби продавець Джеймс у давньому одязі. Насправді — студент історичного факультету одного з вузів, таким чином проходить літню практику. Українців вживу бачив вперше, але про існування такої держави знає вже декілька років, бо цікавиться боксом.

Харперс Феррі. Приміщення комендатури. Кримська журналістка Гульнара Ільясова зі студентами туристичного інституту, одягненими в автентичний одяг XIX століття. Дівчина — продавщиця, хлопець — солдат окупаційної (федеральної) армії.

Національне поле битви Антитем. Містечко Шарпсбург, штат Меріленд — недалеко від Вашингтона. Велике поле, музей, багато пам’ятників, гармати, редути і окопи. День 17 вересня 1862 року американці називають «найкривавішим днем» громадянської війни. Тут зійшлися 70-тисячна федеральна армія й 40 тисяч солдат Конфедерації. За один день загинуло понад 20 тисяч солдат з обох боків, ніхто не переміг.

Музей битви Антитем. Перша у світі фотографія поля бою. Таке воно — обличчя війни.

Яскравий приклад методів війни тих часів. Міст через річечку Антитем федеральні війська намагалися взяти штурмом через добре пристріляну місцевість. За півдня 400 конфедератів, як в  тирі, розстріляли декілька тисяч нападників і відступили. Пізніше виявилося, що річку можна було перейти вбрід в іншому місці…

Вашингтон «проїхали». Чекайте продовження (супер-мегаполіс Нью-Йорк, курортно-історичний Чарльстон, скелясто-заповідний Джексон та інше) у наступних номерах «Статусу».

А більше фотографій можна подивитись в фотогалереї