OFF — не завжди за межею

Багато підприємців, вивчивши міжнародний досвід та застосовуючи переваги законодавства інших держав, вдало вибудовують структуру своїх зовнішньоекономічних операцій, незалежно від роду діяльності та обсягів товару (послуг). Річ іде про операції, учасниками яких є компанії з реєстрацією у країнах, де законодавство надає певні пільги або варіативно застосовує ставки оподаткування (податок на прибуток). Наприклад, Великобританія — 19–32,75 %, Данія — 28 %, Кіпр — 10 %, Гонконг — 0 %. Контракти укладені з закордонними фірмами, крім іншого, можуть значно поліпшити діловий імідж української сторони.

Офшорний статус

Корисними партнерами можуть стати компанії зареєстровані у так званих банківсько-страхових зонах, або, як їх ще називають, — офшорних, де запроваджений особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в  іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України.

Натомість, в Україні склалася практика «боротьби» держави з офшорними компаніями. Так розпорядженням Кабміну (N 77-р. від 24 лютого 2003 р.) визначено перелік офшорних зон — так званий «чорний список». Також своє негативне ставлення до офшорних компаній законодавці відобразили у Законі України від 28 грудня 1994 року «Про оподаткування прибутку підприємств»:

«18.3. У разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на  користь нерезидентів, що мають офшорний статус чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того, чи здійснюється така оплата (в грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх валових витрат у сумі, що становить 85 відсотків від вартості цих товарів (робіт, послуг)».

Натомість, за даними Інституту стратегічних досліджень у 2006 р., обсяг розрахунків за експортовані товари за посередницькими договорами через фірми, зареєстровані в офшорних зонах збільшився на 17,2 % (порівняно з 2005 р.) майже у півтора рази перевищували приріст розрахунків за прямими договорами (відповідно 12,2 %) та посередницькими договорами (10 %) з країнами без офшорних зон.

І хоча на сьогодні державні і контролюючі органи бачать у зовнішньоекономічних операціях українських підприємств з контрагентами, зареєстрованими у юрисдикціях з пільговим оподаткуванням, лише вивід капіталу за кордон, цілком погодитися з цим не можна. Адже, при професійному підході у здійсненні таких операцій, із дотриманням вітчизняного та іноземного законодавства, зиск мають і підприємці, і держава, що отримує все більше іноземних інвестицій. Ці так звані «пільгові компанії» нині існують цілком законно і широко застосовуються у торговельній практиці багатьма країнами. А прагнення кожного інвестора хоч якось захистити свій капітал є цілком природним бажанням.

Шляхи оптимізації

Найчастіше вживаною схемою оптимізації оподаткування під час експортно-імпортних операцій є схема із залученням офшорних компаній, що виступають у якості торговельного посередника. Метод, який при цьому використовується, носить назву методу переносу центру прибутку.

Розглянемо ситуацію експорту товарів від українського виробника до закордонної торговельної компанії. Нехай товар коштує, наприклад, 100 доларів. У загальному випадку українська компанія укладає з іноземним покупцем контракт, за умовами якого продає вказаний товар за ціною 100 доларів. Наслідком цього є податкові зобов’язання української компанії, які стосуються отриманого прибутку.

А тепер застосуємо посередника — офшорну компанію. Український виробник укладає із офшорною компанією контракт на постачання продукції. Але в договорі вказується вартість продукції, ну скажімо, 20 доларів. У свою чергу офшорна компанія укладає контракт вже безпосередньо із іноземним покупцем, в якому вже фігурує реальна вартість товарів 100 доларів. Тобто оффшорна компанія заробляє 80 доларів, які знаходяться на її банківському рахунку та є абсолютно вільними від податків. А українське підприємство працює з тією нормою рентабельності, яку визначає її власник, і сплачує податкові відрахування у відповідному її прибутку обсязі. В цьому випадку власник сам може регулювати, яку частину прибутку залишати на рахунку офшору, а яку ввести в Україну, шляхом регулювання ціни на товар в контракті між українським підприємством та офшорною компанією.

Операція з імпорту товару до певної міри є зворотною до експорту, проте тут існують свої застереження.

При імпортуванні товару виникають податкові зобов’язання з ПДВ, мито та митні збори, що залежать від вартості товару. Між постачальником товару та покупцем вводиться посередник — офшорна компанія. І тепер уже вона купує товар у виробника за тих самих 100 доларів, а українській торговельній компанії, з якою укладається другий контракт, постачає той самий товар вже за ціною, припустимо, 25 доларів. Додаткові кошти на рахунок офшорної компанії для сплати вартості товару іноземному виробнику можна ввести багатьма способами.

Які в цьому випадку можуть бути обмеження? Якщо українська компанія платить на користь компанії, юрисдикція якої є в переліку оффшорних зон КМУ, то з цих коштів на валові витрати може бути віднесено лише 85 % суми. Для цього потрібно вибрати офшорну компанію, що не перебуває у цьому переліку. А на даний момент з класичних офшорів такою є лише Панама.

В чому переваги саме класичного офшору? Головна — це простота управління компанією та її обслуговування. Класичне офшорне законодавство не вимагає від таких компаній ведення звітності та її подачу в контролюючі органи. Такі компанії повинні лише сплачувати щорічний фіксований збір. Головна умова реєстрації та існування: компанія веде діяльність лише за межами країни реєстрації.

Або є альтернативний варіант. В якості посередника використовується якась солідна юрисдикція, яка може передбачати доволі суттєвий податковий прес (зазвичай використовуються англійські компанії, але може бути застосований і Кіпр, і Нова Зеландія. Здебільшого треба зважати на вартість реєстрації та обслуговування компаній, а також простоту процесу реєстрації). Але при цьому ця компанія виступає в якості агента офшорної компанії. В результаті прибуток перераховується на рахунок офшорної компанії, а англійська компанія утримає з нього винагороду у розмірі, наприклад, 5 %, з яких і платить податок.

Третій варіант — обрати неоффшорну компанію з юрисдикції з територіальним принципом оподаткування, в якій можлива сплата податку на прибуток за нульовою ставкою за умови виконання певних умов. Найбільш яскравим прикладом такої юрисдикції є Гонконг, через який, доречі, здійснюється левова частка операцій при імпортуванні товарів з країн південно-східної Азії (Китаю, В’єтнаму, Тайваню тощо), зважаючи на логіку операцій, географічне розташування та надійну банківську систему Гонконга.

В будь-якому разі можна абсолютно законними механізмами оптимізувати свої податкові зобов’язання, чітко дотримуючись усіх вимог чинного законодавства України та міжнародних правових засад. Головне — добре розуміти принципи функціонування тієї чи іншої схеми, правові особливості діяльності компаній, що застосовуються.