Друга державна

Весною про вибори, восени – про бюджет. І від того, і від того нічого доброго не чекають, але і на те, і на те дивляться з надією. Вочевидь, марно.

Кожен крок уряду Віктора Януковича зараз вивчається особливо ретельно. Це як акцент, за яким можна визначити не тільки місце народження, але й освітній рівень співбесідника. Акцент нинішнього уряду не подобається в першу чергу опозиції. Це й не дивно. Навіть якби Віктор Федорович власноруч відкопав золото партії і засипав ним громадян України, в Юлії Тимошенко з’явились би причини критикувати Януковича. Що вже й говорити про ситуацію, коли поствиборний уряд як мінімум зберігає підвищені, а як максимум підвищує ціни, скасовує соціальні пільги та й взагалі робить все те, за що, будучи в опозиції, критикував своїх попередників? Такий собі вічний двигун політики.

Але пережити можна було б і це, якби не бюджет. Саме тут, а не в натах чи москвах акцент уряду і урядової коаліції найвиразніший. Звісно, в пристойних державах сам по собі головний фінансовий документ турбує платників податків остільки-оскільки. Ну ухвалять там стільки-то на утримання канцелярії президента, стільки-то на будівництво метро, а стільки-то на війну в Буркіна-Фасо. Що б там не розказували про громадянське суспільство, більшість ставиться до сплачених податків як до безнадійно втраченого.

Це там, але не в нас. Бо в Україні роками бюджет є не тільки годівницею реальних і міфічних бізнесів (це також в світі не рідкість), але й щорічним джерелом податкових потрясінь. Попри пряму заборону закону і звичайну логіку, численні уряди руками депутатів, не змінюючи ні закон, ні логіку, вносять бюджетом зміни до ставок податків, порядку їх сплати, звітності, бази оподаткування і так далі.

Так про акценти. Від азаровського бюджету підприємці, як правило, не чекають нічого доброго. На фоні цьогорічної реінкарнації творчості Миколи Яновича боротьба Пінзеника з підприємцями виглядає на гру в пасочки. Так що очікування підприємців не підведуть.

Чого лише варта норма про обов’язкове здавання разом з декларацією по ПДВ електронної розшифровки УСІХ господарських операцій УСІХ підприємств і навіть фізичних осіб. Так скоро ми щомісяця здаватимемо в податкову роздруківки телефонних дзвінків, виписки з рахунків та журнал приходу-виходу з роботи. Плювати навіть на конфіденційність чи комерційну таємницю – які ж можуть бути секрети від податкової. Питання в тому, в скільки треба буде роздувати фіскальну армію, аби бодай краєм ока кинути в усю ту інформацію?

Ну а новації зі звичайними цінами, які тепер важливі не тільки для продажу, але й придбання? Не дай Бог. А заборона переносити збитки 2006 року на наступний рік? Тобто якщо починаючи з нового року, після тривалої збитковості підприємство починає вилазити в плюси, то замість того, аби цим закрити дірки за попередній період, фірма має негайно платити податки!

Місцеві бюджети раптово мають прирости чи не на третину. З чого б це? Що це за раптовий дохід, який має так поповнити муніципальні гаманці? Може, податок з нерухомості? Це просто чудово, що чи не найпопулярнішим і об’єднуючим гаслом стала теза про передачу повноважень в регіони. Але це мені нагадує видачу збіднілому даїшнику замість зарплати чи премії знаку про обмеження швидкості в 30 км.

Чудово і те, що проектом держбюджету на 2007 рік передбачене суттєве підвищення розмірів, наприклад, щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни до Дня Перемоги, яка виплачується до 5 травня. Бо як це не сумно, але ветеранів з року в рік меншає, тож, мислячи брутально, резерв для підвищення виплат щороку збільшується. Хіба нардепи б підкинули чергову пакость і прирівняли до ветеранів вже онуків війни.

Але власне бізнесу-то як бути? Які-такі дії чи наміри уряду мали б свідчити про те, що ще б ніч простояти, і от тоді – заживемо? Чому замість стабільності якого вже є податкового законодавства кожен уряд прагне його переписати приємним для власного читання шрифтом?

Адже на фоні розмов про зниження податків загалом чи хоча б на фонд оплати праці, з наступного року планово збільшується податок на доходи фізичних осіб з 13 до 15  %. Тобто всі фірми, які визначали робітнику зарплату чистими, будуть платити більше. І зменшення на десяті долі відсотка відрахувань в фонди цього аж ніяк не компенсує. Мало того, збільшення прожиткового мінімуму потягне за собою збільшення максимального розміру зарплати, що обкладається внесками в фонди. Це теж зроблено для легалізації зарплат?

Хто не в курсі – на Закарпатті говорять ніби-то українською. Але та українська настільки діалектна, що зрозуміти тамтешніх мешканців важкувато. Вся наша українська влада, як тільки стає владою, ніби як теж втрачає здатність говорити зрозумілою для невлади мовою, без акценту. До чого призводить таке непорозуміння, ми бачимо зараз в сусідній Угорщині.

А може, я перебільшую? Може, це і є та сама омріяна двомовність, коли перша державна – це мова усього народу, від бізнесмена до пенсіонера, а друга державна – мова чинних на цей момент можновладців? Хоча яка ж вона друга? Вона перша!